Відновлення українсько-сирійських відносин:
Стратегічне читання вимірів та трансформацій
Доктор Саїд Саллам - директор Vision Center for Strategic Studies
6\10\2025
З моменту падіння режиму Башара Асада у грудні 2024 року Близький Схід зазнав радикальних трансформацій, які перекроїли карту регіональних та міжнародних альянсів. У цьому контексті оголошення про відновлення дипломатичних відносин між Україною та Сирією 24 вересня 2025 року після розриву, що тривав з червня 2022 року, стало важливою стратегічною віхою. Заява, зроблена під час зустрічі президентів Володимира Зеленського та Ахмеда аль-Шари на полях Генеральної Асамблеї ООН у Нью-Йорку, відображає подвійну політичну волю: з боку Києва розширити свій вплив на Близькому Сході, а з боку Дамаска знову відкритися для міжнародної спільноти та диверсифікувати свої зовнішні партнерства.
Коріння кризи між двома країнами сягає червня 2022 року, коли Україна ухвалила стратегічне рішення розірвати дипломатичні відносини з Дамаском у відповідь на визнання колишнім сирійським режимом незалежності окупованих Росією Донецької та Луганської областей України. Ця позиція Сирії була не просто символічним кроком; вона відображала повну підтримку Москви в той час, коли Київ вів екзистенційну боротьбу проти російського вторгнення. Сирійське рішення стало продовженням глибоких стратегічних відносин, які режим Башара Асада налагодив з Росією з початку сирійської революції у 2011 році. Москва забезпечила вирішальну політичну та військову парасольку для виживання режиму в обмін на широкий вплив на безпекову та економічну інфраструктуру Сирії.
Ця упередженість унеможливлювала подальші відносини між двома країнами, оскільки Україна вважала це прямим порушенням свого суверенітету та загрозою своїй національній безпеці. З цього моменту українсько-сирійські відносини вступили в період повного розриву, що супроводжувався зростаючою ізоляцією сирійського режиму на міжнародній арені та зниженням його здатності маневрувати поза російсько-іранською орбітою.
Однак падіння колишнього режиму у грудні 2024 року стало важливим поворотним моментом у регіональних та міжнародних відносинах. Росія втратила свого найважливішого союзника на Близькому Сході, що стало стратегічним ударом по її позиціях у регіоні, особливо враховуючи її стурбованість війною в Україні та зниження її здатності інвестувати військово та економічно за кордоном. Вплив Ірану, який спирався на тісний союз з Дамаском, також зменшився, що поставило його перед новою реальністю, яка обмежує його здатність впливати на хід подій у Сирії.
Цей стратегічний вакуум створив сприятливе середовище для втручання нових регіональних та міжнародних держав, які прагнуть змінити баланс сил у Сирії та регіоні. На передовій цих держав стоїть Україна, яка розглядає сирійську трансформацію як рідкісну можливість розширити свою дипломатичну присутність на Близькому Сході, побудувати нові партнерства, що служать її цілям у протистоянні Росії, та зміцнити свою позицію як міжнародного гравця, здатного впливати на питання, що виходять за межі її безпосередніх географічних кордонів.
Європа також з великим інтересом стежила за цими змінами, розглядаючи їх як можливість зменшити російський вплив на Близькому Сході та просунути реінтеграцію Сирії в міжнародну систему за новими правилами. Європейський Союз, який роками неохоче безпосередньо займався сирійським питанням, розглядає відкритість Дамаска до Києва як ознаку можливості переосмислення відносин із Сирією у спосіб, більш незалежний від Москви та Тегерана, пов'язуючи будь-яку економічну чи політичну підтримку зі справжнім внутрішнім процесом реформ.
Арабські країни, зі свого боку, розглядали цей зсув як шлях до повернення Сирії до її арабського середовища, хоча й у рамках нового рівняння, яке враховує регіональний баланс та обмежує вплив Ірану та Росії. Деякі арабські столиці розглядали українсько-сирійське зближення як можливість для посилення тристоронньої (арабо-українсько-сирійської) співпраці в сферах продовольчої безпеки, енергетики та реконструкції, відкриваючи таким чином двері до ширшого партнерства між Близьким Сходом та Східною Європою.
Таким чином, відновлення відносин між Києвом та Дамаском було не просто двостороннім кроком, а радше стратегічним зрушенням, яке реінтегрувало Сирію в ширшу мережу міжнародної взаємодії та відкрило для України можливість посилити свою присутність у регіоні, який довгий час був ареною конкуренції між великими державами.
Ранні дипломатичні кроки
Київ швидко усвідомив масштаб можливостей, що відкриваються політичними змінами в Дамаску, і негайно вжив дипломатичних заходів. У січні 2025 року Міністр закордонних справ України здійснив історичний візит до Сирії у супроводі Міністра сільського господарства, що чітко свідчить про те, що першочерговим пріоритетом нових відносин буде економічна та гуманітарна співпраця. Цей візит був не просто протокольним дипломатичним візитом, а радше комплексною дослідницькою місією. Українська делегація провела поглиблені обговорення з сирійськими посадовцями життєво важливих питань, таких як сільське господарство, продовольча безпека, енергетика та реконструкція, зосереджуючись на вивченні практичних можливостей, які можна швидко використати.
Характер супроводжуючої делегації, включаючи Міністра сільського господарства, відображав усвідомлення Києвом того, що Сирія, яка оговтується від тривалої війни, потребує термінових рішень щодо продовольчої безпеки, і що Україна, як один з найбільших виробників зерна у світі, може відіграти ключову роль у цьому відношенні. Звідси й оголошення президента Зеленського про відправлення партії продовольчої допомоги до Сирії, що має як символічні, так і конкретні наслідки: символічні у підтвердження солідарності з сирійським народом під час делікатного перехідного етапу та конкретні у демонстрації готовності надати практичну та відчутну підтримку, яка виходить за рамки політичної риторики.
Цей візит також ніс ширше політичне послання: Україна розглядає Сирію не лише як арену для двосторонньої співпраці, а й як ворота до взаємодії на всьому Близькому Сході. Співпраця в галузі енергетики та реконструкції відкриває двері до тристоронніх або багатосторонніх партнерств з іншими арабськими та регіональними країнами, зміцнюючи позиції Києва як міжнародного гравця, здатного запропонувати практичні рішення питань продовольчої безпеки, енергетики та реконструкції. Таким чином, візит став не просто початком двосторонніх відносин, а радше стратегічним кроком, спрямованим на перепозиціонування України в регіоні, який переживає широке переформатування балансу сил.
Стратегічні виміри відносин
Відновлення відносин між Україною та Сирією не можна розглядати окремо від ширшого контексту триваючого міжнародного конфлікту між Києвом та Москвою. Воно є частиною ширшої української стратегії, спрямованої на підрив російського впливу на Близькому Сході шляхом побудови відносин з новим сирійським урядом, який не так тісно пов'язаний з Москвою, як це було за попереднього режиму. Цей крок надає Україні можливість змінити свою позицію в регіоні, який довгий час був ареною російсько-іранського впливу, та дозволяє їй розширити свою мережу дипломатичних союзів, щоб зміцнити свою позицію проти Росії на міжнародній арені. Це також сприяє зміцненню позицій Києва як регіонального гравця, здатного впливати за межами своїх безпосередніх кордонів, та покращує його імідж як держави, здатної запропонувати життєздатні альтернативи партнерам на Близькому Сході в сферах безпеки, продовольства та енергетики. З ширшої точки зору, ця взаємодія відкриває Україні можливості бути частиною переформування регіонального балансу в пост-асадівську епоху, оскільки численні держави конкурують за заповнення стратегічного вакууму, що утворився внаслідок зменшення російського та іранського впливу.
Економічна співпраця між двома країнами має багатообіцяючий потенціал для взаємодоповнюваності, що виходить за рамки простої торгівлі. Як один з найбільших у світі виробників зерна, Україна може задовольнити потреби Сирії в пшениці та основних сільськогосподарських продуктах, сприяючи зміцненню продовольчої безпеки Сирії під час етапу реконструкції. Вона також може поділитися своїм досвідом у сучасних сільськогосподарських технологіях, допомагаючи розвивати сирійський сільськогосподарський сектор та підвищувати його продуктивність. І навпаки, Сирія володіє значними природними ресурсами, такими як фосфати та природний газ, що може сприяти розвитку української промисловості та відкривати нові ринки для Дамаска. Крім того, проекти реконструкції в Сирії представляють собою величезну інвестиційну можливість для українських компаній, особливо в сферах інфраструктури, житла та енергетики, оскільки Сирія потребує величезних інвестицій для відновлення того, що було зруйновано війною. Ця економічна співпраця не обмежується двосторонньою перспективою; вона може перерости в тристоронні або багатосторонні партнерства з арабськими та європейськими країнами, посилюючи інтеграцію Сирії в регіональну та міжнародну економіку та надаючи Україні ключову роль у цьому процесі.
Співпраця у сфері безпеки також займає ключове місце в нових відносинах, оскільки дві країни стикаються зі схожими викликами безпеки, які вимагають обміну досвідом та розбудови спільних можливостей. Для Сирії використання досвіду України у протидії гібридним загрозам та кібервійні було б цінним доповненням до її зусиль щодо побудови сучасних інституцій безпеки, здатних вирішувати складні виклики. Для України співпраця з Сирією у сфері боротьби з тероризмом дозволить їй розширити сферу свого оперативного досвіду та пов'язати його з ширшим регіональним контекстом. Співпраця у сфері безпеки також включає кібербезпеку, де Україна розробила передові можливості для протидії російським атакам і могла б передати цей досвід Сирії шляхом створення спільного центру кібербезпеки та обміну технічним досвідом. Ця співпраця не обмежується двостороннім виміром; вона може стати основою для ширших регіональних партнерств у сфері безпеки, сприяючи зміцненню стабільності на Близькому Сході та надаючи Україні провідну позицію в регіональних рівняннях безпеки.
Окрім геополітичного, економічного та безпекового вимірів, культурно-дипломатичний вимір постає як м’який інструмент для зміцнення відносин між двома країнами. Культурний та освітній обмін може стати основою для побудови довгострокових мостів між двома народами, поглиблення взаєморозуміння та пом’якшення наслідків попереднього відчуження. Україна може інвестувати в програми стипендій та обміну студентами, тоді як Сирія може відкрити двері до співпраці в галузі мистецтва, літератури та спадщини. Організація спільних культурних та економічних заходів і участь у регіональних організаціях, таких як Ліга арабських держав та Організація ісламського співробітництва, надає Україні платформу для посилення своєї дипломатичної присутності та дає Сирії можливість реінтегруватися в регіональне та міжнародне середовище. Цей культурний вимір не менш важливий, ніж інші, оскільки він зміцнює відносини на міжособистісному рівні та надає їм соціальної та людської глибини, що забезпечує їхню довгострокову стійкість.
Практичні кроки для зміцнення двосторонніх відносин
Для досягнення відчутного прогресу у відносинах між Україною та Сирією після відновлення дипломатичних відносин обидві сторони повинні вжити комплексних стратегічних кроків, що зміцнять двосторонню співпрацю та відкриють нові горизонти на регіональному та міжнародному рівнях.
- Побудова стратегічних партнерств: Україна повинна сформулювати комплексне бачення взаємодії на Близькому Сході, яке виходить за рамки двосторонніх відносин із Сирією та включає ключові регіональні держави, такі як Туреччина, Єгипет та Йорданія, тим самим зміцнюючи свою політичну та економічну присутність у регіоні. У свою чергу, Сирія повинна розширити свою співпрацю з Україною в сільськогосподарському, енергетичному та інфраструктурному секторах, сприяючи своїй продовольчій та енергетичній безпеці, одночасно працюючи над зміцненням своїх регіональних відносин у більш збалансованих та відкритих рамках.
- Розширення сфери економічного та безпекового співробітництва: Україну закликають дослідити ширші можливості співпраці в галузях сільського господарства, енергетики та інфраструктури, що дозволить їй відігравати допоміжну роль у забезпеченні продовольством та енергією країн, що постраждали від конфлікту. Сирія могла б отримати вигоду від імпорту українського зерна та сільськогосподарської продукції, а також розробити чіткий план реконструкції та залучення іноземних інвестицій. У сфері безпеки обидві сторони повинні посилити співпрацю в боротьбі з тероризмом та обмін розвідувальними даними, сприяючи протистоянню спільним загрозам та зміцненню регіональної стабільності.
Зміцнення культурної дипломатії: Культурний та освітній обмін між двома країнами є фундаментальною основою для побудови довгострокових відносин та зміцнення взаєморозуміння між народами двох країн. Організація спільних культурних та економічних заходів зміцнить міжособистісні зв'язки та підвищить обізнаність про можливості співпраці. Участь України в регіональних організаціях, таких як Ліга арабських держав та Організація ісламського співробітництва, а також зусилля Сирії щодо посилення своєї присутності в міжнародних організаціях, зміцнять дипломатичні позиції обох сторін та посилять їхній вплив на регіональні питання.
Вирішення геополітичних та гуманітарних проблем: Україна повинна проводити збалансовану зовнішню політику, яка враховує інтереси Росії, не відмовляючись від права на побудову нових та різноманітних альянсів. Сирія повинна зосередитися на зміцненні своїх державних інституцій та консолідації внутрішньої стабільності, забезпечуючи успіх будь-якої зовнішньої співпраці. Обидві сторони повинні бути готові надавати або отримувати гуманітарну допомогу, що відображає їхню відданість миру та стабільності в регіоні.
Регіональні та міжнародні наслідки
Підписання угоди про відновлення дипломатичних відносин між Сирією та Україною є кроком із глибокими стратегічними наслідками, що виходять за рамки двостороннього виміру та впливають на регіональний та міжнародний баланс сил. Його значення полягає в оголошенні початку нового етапу сирійської зовнішньої політики, заснованого на відкритості до нових партнерів та звільненні національного процесу прийняття рішень від повної залежності від будь-якої однієї осі. Для України це підписання зміцнює її присутність на Близькому Сході на критичному етапі війни з Росією та надає їй додаткову платформу для підриву впливу Москви в регіоні, який довгий час вважався її стратегічним продовженням.
Зі свого боку, Росія намагається відновити свій вплив у Сирії через економічні та безпекові канали, відправляючи делегації високого рівня та пропонуючи угоди в енергетичному секторі та секторі озброєнь. Однак її можливості повернути колишні позиції видаються обмеженими через військовий та економічний тиск, з яким вона стикається в Україні, а також радикальні трансформації, що відбулися в Сирії після падіння колишнього режиму. Москва більше не в змозі здійснювати військові та фінансові інвестиції з такою ж інтенсивністю, тоді як новий сирійський уряд прагне диверсифікувати свої партнерства та уникнути залежності від однієї держави. Це зменшує здатність Росії нав'язувати свої умови, як це було в минулому.
Щодо сирійсько-російських відносин, Москва, безсумнівно, стурбована цим розвитком подій, вважаючи його ознакою зниження своєї здатності монополізувати вплив у Дамаску після падіння колишнього режиму. Однак відносини між двома партіями не будуть розірвані, а навпаки, увійдуть у фазу переосмислення. Дамаск все ще потребує Росії з деяких питань безпеки та військової політики, тоді як Москві необхідно зберегти плацдарм у Східному Середземномор'ї, враховуючи її стурбованість війною в Україні. Сирійське керівництво, ймовірно, прагнутиме проводити політику «делікатного балансування», зберігаючи канали співпраці з Москвою відкритими, але в рамках нових суверенних рамок, які обмежують її здатність нав'язувати диктат або використовувати свою військову присутність як розмінну монету.
Сполучені Штати, зі свого боку, розглядають відновлення українсько-сирійських відносин як позитивний крок у своїй стратегії стримування російського впливу на Близькому Сході. Однак Вашингтон підходить до цього розвитку подій з обережністю, обумовлюючи будь-яку пряму чи непряму підтримку зобов'язанням Дамаска провести серйозні політичні реформи, поважати права людини та брати участь у більш прозорому перехідному процесі. Така позиція відображає бажання Америки заохочувати відкритість Сирії до нових партнерів, не даючи новому уряду карт-бланш.
Туреччина, зі свого боку, з обережністю стежить за подіями. Вона є важливим гравцем на півночі Сирії та має значний військовий та політичний вплив. Анкара прагне підтримувати делікатний баланс між своїми інтересами безпеки, пов'язаними з курдським питанням, та своєю роллю у підтримці нового сирійського уряду. Вступ України до відносин з Дамаском може відкрити для Туреччини можливості для тристоронньої координації з питань безпеки та реконструкції, але це також вимагає від неї перерахунку своїх розрахунків, щоб уникнути будь-якого потенційного конфлікту з Москвою чи Тегераном.
Іран опинився в оборонній позиції після втрати свого стратегічного союзника з падінням режиму Асада. Його військовий та політичний вплив у Сирії значно зменшився, а з появою України як нового гравця його можливості ускладнилися. Він змушений або змінити свою стратегію для збереження плацдарму в Сирії, або зіткнутися з поступовим зниженням своєї ролі на користь інших держав, більш здатних надавати економічну та політичну підтримку новому уряду.
Що стосується Ізраїлю та арабських держав, вони можуть розглядати цей розвиток подій як можливість змінити регіональні рівняння таким чином, щоб обмежити вплив Росії та Ірану. Для Ізраїлю відкритість Дамаска до Києва сприяє зменшенню іранського впливу на його північному кордоні та відкриває двері до нових домовленостей щодо безпеки. Арабські держави, зокрема країни Перської затоки, розглядають сирійсько-українське зближення як шлях до реінтеграції Сирії в арабське середовище, зменшення її залежності від Москви та Тегерана, а також відкриття шляху до ширших економічних та безпекових партнерств, що зміцнюють регіональну стабільність.
Виклики та перешкоди
Усередині країни новий сирійський уряд стикається зі складними викликами, які виходять за рамки простої безпеки та політичної нестабільності. Спочатку він повинен зміцнити свою легітимність в очах різних соціальних складових, керуючи релігійним та етнічним розмаїттям у справедливий та інклюзивний спосіб, що забезпечує участь усіх груп у політичному процесі. Цей виклик безпосередньо пов'язаний зі здатністю нового режиму створити новий суспільний договір, який пориває зі спадщиною попереднього авторитаризму та встановлює період належного управління, заснований на прозорості та підзвітності. Відбудова урядових, військових та безпекових інституцій також є головним пріоритетом не лише для відновлення державної влади, але й для запобігання поверненню хаосу або появі паралельних сил. Цей процес вимагає значного часу та ресурсів, а також технічної підтримки та міжнародної експертизи для реструктуризації апарату безпеки та військових сил відповідно до вимог перехідного етапу.
Крім того, країна потерпає від глибокої економічної кризи, включаючи колапс інфраструктури, високий рівень безробіття та бідності, а також погіршення стану основних послуг, таких як охорона здоров'я, освіта та електроенергія. Ці економічні проблеми можна вирішити лише за допомогою термінових планів реконструкції та запуску проектів розвитку, які створюють можливості для працевлаштування та відновлюють довіру між державою та суспільством. Соціальна стабільність залежить від здатності уряду запропонувати конкретні та швидкі рішення; інакше розчарування населення може стати загрозою політичній та безпековій стабільності.
Зовнішній тиск Росія та Іран дедалі більше спрямований на відновлення свого традиційного впливу в Сирії, пропонуючи привабливі економічні та безпекові пропозиції та намагаючись знову прив'язати Дамаск до своїх регіональних осей. Однак здатність Дамаска реагувати на цей тиск залежатиме від його успіху в диверсифікації міжнародних партнерств та розробці збалансованої зовнішньої політики, яка не відтворюватиме його попередню залежність. Водночас регіональна напруженість у Газі та Перській затоці впливає на стратегічне середовище Сирії, роблячи її вразливою до напруженості між великими та регіональними державами, змушуючи її проводити обережну політику, щоб уникнути втягування в конфліктні осі.
В економічному плані Україна стикається зі значними обмеженнями через триваючу війну з Росією, що обмежує її можливості надавати значні інвестиції або довгострокову допомогу Сирії. І навпаки, Сирії потрібні сотні мільярдів доларів інвестицій для відновлення та відбудови своєї економіки, що перевищує можливості будь-якого окремого партнера. Тому успіх процесу відбудови вимагає широкої міжнародної координації, включаючи арабські, європейські та азійські сторони, а також міжнародні фінансові установи, для забезпечення необхідного фінансування та експертизи.
Відображення заяв президента Шари
Заяви президента Ахмада аш-Шараа про те, що «Сирія не стане на бік одного табору проти іншого», підтверджують цей прагматичний підхід. Вони несуть подвійне послання: з одного боку, вони запевняють Росію, що Дамаск не прагне замінити один альянс іншим, а з іншого, вони посилають сигнал Заходу та Україні, що Сирія відкрита для нових партнерств без участі в політиці блоку. Ця риторика відображає усвідомлення Сирією того, що різке об'єднання сил у неспокійному регіональному та міжнародному середовищі може підірвати її шанси на відновлення та стабільність, а також те, що прийняття політики позитивного нейтралітету дає їй більше можливостей для маневру в управлінні своїми зовнішніми відносинами.
Відновлення відносин між Україною та Сирією є рідкісною стратегічною можливістю для обох країн переглянути своє становище на регіональній та міжнародній арені. Застосовуючи гнучкий та проактивний підхід і будуючи багатовимірні партнерства, обидві сторони можуть зміцнити свої позиції та консолідувати свою присутність, одночасно досягаючи економічних, безпекових та культурних переваг, що безпосередньо вигідні їхнім народам. Ця співпраця не обмежується двостороннім виміром; вона також може служити моделлю позитивної взаємодії між країнами Близького Сходу та Європи перед обличчям сучасних глобальних викликів.
Значення цього підписання для Сирії полягає в тому, що воно є кроком до стратегічного перепозиціонування. Воно не означає розрив з Росією, а радше відображає зусилля щодо перебудови відносин з нею на більш збалансованій та рівноправній основі. Водночас це дає Дамаску можливість розширити свої міжнародні можливості та відкритися новим партнерам, що відповідає риториці президента Шараа щодо нейтралітету та неучасті в конфліктуючих таборах.
Для України підписання угоди є значним дипломатичним та політичним здобутком, що дозволяє їй розширити свою присутність на Близькому Сході у вирішальний момент конфлікту з Росією. Це дає Києву нову платформу для підриву російського впливу в регіоні, який довго вважався стратегічним продовженням Москви, та посилює її здатність будувати мережу міжнародних альянсів, що підтримують її позиції на міжнародних форумах. Це також відкриває економічні можливості в сільському господарстві, енергетиці та реконструкції, і надає їй додаткового виміру як міжнародному гравцеві, здатному впливати на питання продовольчої безпеки та регіональної стабільності.
Однак успіх цієї політики й надалі залежатиме від здатності Сирії підтримувати делікатний баланс між Москвою та Києвом, а також між Сходом та Заходом, зберігаючи при цьому незалежність у прийнятті рішень на національному рівні та уникаючи перетворення на арену для опосередкованого конфлікту. Він також залежатиме від здатності України скористатися цією відкритістю для зміцнення своїх міжнародних позицій, незважаючи на обмеження, що накладаються війною з Росією, що триває.
