Майбутній саміт на Алясці: сподівання Трампа на «велику угоду» стикаються з суворою українською реальністю та європейськими побоюваннями.

Довгоочікуваний саміт на Алясці:

Сподії Трампа на “грандіозну угоду” стикаються з жорсткою українською реальністю та європейськими побоюваннями.

11\8\2025

Президент США оголосив Дональд Трамп Щодо майбутнього саміту, на якому він зустрінеться зі своїм російським колегою Володимир Путін На Алясці 15-го числа цього місяця. Головна мета саміту — дослідити шляхи припинення Війна Росії проти України. Трамп викликав суперечки, запропонувавши можливий обмін територіями між Москвою та Києвом як частину вирішення, пропозицію, яку категорично відхилив президент України. Володимир ЗеленськийВін наголосив, що Україна не віддасть жодного сантиметра своєї території.
Зі свого боку, Москва привітала саміт, вважаючи вибір Аляски географічно та символічно “логічним”, і наголосивши, що зустріч буде зосереджена на пошуку довгострокового мирного рішення. Ця зустріч відбувається в той час, коли [наступне твердження, схоже, є окремою, не пов’язаною з цим заявою:] Росія На одній п'ятій території України, а також з огляду на фундаментальні розбіжності щодо суверенітету та територіальної цілісності, успіх саміту стане справжнім випробуванням дипломатії.
Наступні особи взяли участь в обговоренні програми BBC арабською мовою “Цього вечора”. Д-р Хаділ Аль-Овайс, головний редактор новинної мережі Jusoor з Вашингтона, та д-р Саїд Саллам, директор Центру стратегічних досліджень Vision з Києва.
У своєму аналізі доктор Хаділ Аль-Овайс зосередилася на політичній динаміці з точки зору Вашингтона, особистості президента Трампа та впливі цього на зовнішню політику Америки.
Аль-Овайс пояснив, що цей саміт є великою дипломатичною перемогою Володимира Путіна. З початку війни Путін намагався зобразити конфлікт як пряме протистояння із “західною віссю” на чолі зі Сполученими Штатами, а не просто як конфлікт з Україною. Згода Трампа зустрітися з Путіним на двосторонній основі для обговорення долі України є значною подією. УкраїнаЦе надає Путіну легітимність, якої він прагнув, і робить Вашингтон і Москву ключовими гравцями, маргіналізуючи ролі Києва та Європи. Вона зазначила, що Трамп передав це “досягнення” Путіну “без” будь-яких відчутних поступок, і може навіть врятувати Росію від санкцій, які він погрожував запровадити лише кілька днів тому.
Аль-Овайс проаналізував основну мотивацію Трампа для проведення саміту, яка випливає з його непохитної віри у свої вищі переговорні навички та здатність укладати “чудові угоди”. Трамп вважає, що просто сівши віч-на-віч з Путіним, він може досягти історичної угоди, яка покладе край війні. Такий підхід, за словами Аль-Овайса, більше спирається на особисті “надії” Трампа, ніж на добре продуману дипломатичну стратегію, що робить його ризикованим, оскільки реальні перешкоди на місцях (такі як відмова України поступитися територією та бажання Путіна анексувати більше) залишаються.
Вона також звернула увагу на надзвичайну мінливість позицій Трампа. Вона зазначила, що його ставлення до президента Зеленського в Білому домі спочатку було поганим, а потім повністю змінилося після отримання обіцянок від НАТО збільшити свої фінансові внески, після чого він пообіцяв Україні системи протиповітряної оборони та погрожував Росії. Тепер ситуація знову змінюється. Аль-Овайс пояснює ці коливання не лише темпераментом Трампа, але й глибокими розбіжностями всередині Сполучених Штатів і навіть у самій Республіканській партії щодо того, як врегулювати конфлікт. Сильна фракція всередині партії намагається чинити тиск на Трампа, щоб він зайняв більш збалансовану позицію, яка не спирається виключно на тиск на Україну.
Вона зазначила, що у Вашингтоні, особливо після візиту радників до Москви, існували припущення, що саміт може призвести до “обмеженої угоди” як першого кроку. Прикладом цього може бути угода про припинення взаємних атак безпілотників глибоко всередині російської та української території. Однак вона наголосила, що будь-яка така угода, досягнута в односторонньому порядку між Вашингтоном і Москвою, а потім нав'язана Києву, зустріне рішучу неприйнятність з боку України.

Зі свого боку, доктор Саїд Саллам представив бачення з серця української столиці, зосередившись на офіційній та народній позиції України, а також на європейських стратегічних вимірах.
Д-р Салам охарактеризував заяви президента Зеленського про відмову від будь-якої території не просто як політичну заяву, а як продуманий “стратегічний дипломатичний крок”. Оголошуючи цю тверду позицію перед самітом, Зеленський фактично запобігає будь-яким наслідкам, які можуть змусити Україну піти на територіальні поступки. Він наголосив, що ця позиція не є індивідуальною, а ґрунтується на конституційних та правових підставах, і, що найважливіше, її підтримує український народ, опитування громадської думки якого показують категоричне неприйняття будь-яких поступок, побоюючись, що це заохотить Росію повторити свою агресію в майбутньому.
На запитання, чи рішення приймав виключно Зеленський, доктор Салам пояснив, що структура влади в Україні під час війни є партисипативною. Будь-яке вирішальне рішення щодо війни та миру приймається шляхом консультацій між політичним керівництвом (президентством), військовим керівництвом та активним громадянським суспільством. Він наголосив на чіткому посланні Києва: “Жодних рішень щодо України без України”. Будь-яка угода, досягнута на Алясці без згоди України, буде “мертвою одразу після прибуття”.
Д-р Саллам наголосив на важливому моменті: ця війна стосується не лише України, а й “відбувається в Європі”. Російські амбіції поширюються за межі України та включають країни Балтії, Молдову та Грузію. Тому європейські союзники є ключовими гравцями в цьому конфлікті. Будь-яка поступка, яку Трамп зробить агресору (Росії) за рахунок іншого (України), стане катастрофічним сигналом для країн НАТО, що означає, що американські гарантії безпеки ненадійні та можуть бути відкинуті будь-якої миті. Це робить європейську позицію ключовим та впливовим фактором у цьому рівнянні.
Директор Центру стратегічних досліджень Vision дав різку оцінку адміністрації Трампа, заявивши, що в Трампа немає справжніх політичних чи військових радників, лише “підлабузники та вболівальники”. Будь-хто, хто висловлює окрему думку, відхиляється. Це означає, що рішення Трампа випливають з його “особистих примх та бажань”, а не з інституційного стратегічного аналізу, що ще більше посилює невизначеність навколо саміту та його потенційних результатів.