Україна та арабський світ 2026: від емоційних зв'язків до мостів сталого партнерства

Україна та арабський світ 2026: від емоційних зв'язків до мостів сталого партнерства

Як арабська діаспора та продовольча безпека сформували нову українську присутність?

19\1\2026

В Українському кризовому медіацентрі відбулася визначна професійна дискусія, організована Центром близькосхідних досліджень (AMES) за підтримки Міжнародного фонду “Відродження”. Дискусія під назвою “Російсько-українська війна та арабський світ: стратегічні виклики на 2026 рік” зібрала провідних українських дипломатів, експертів та медіафахівців з України та арабської діаспори в Україні, щоб підсумувати висновки минулого року.

Дискусії були важливими не лише через необхідність висвітлення досягнень, а й через радикальну зміну у відносинах між Україною та арабським світом. Як зазначили учасники, Близький Схід перейшов від фази емоційної, ситуативної реакції на початку російського вторгнення до фази суворого прагматизму та балансування інтересів. Для України це означає переосмислення своєї ролі: вона не повинна покладатися виключно на співчуття, а повинна пропонувати конкретні рішення у сфері безпеки та економіки. Центральною темою зустрічі стало визнання того, що, незважаючи на інтенсивну російську пропаганду та складний геополітичний контекст (особливо війну Ізраїлю в Газі), Україні вдалося не лише зберегти свої позиції, але й досягти низки дипломатичних проривів, перетворивши свою діаспору на ефективний “агент” впливу.

Дипломатичний прорив: сирійське питання та нові ворота на Близький Схід

Одним із найпомітніших успіхів української дипломатії у 2025 році стало відновлення відносин із Сирією, яке стало можливим після краху режиму Башара Асада. Учасники дискусії назвали це яскравим прикладом ефективної взаємодії між державою та громадянським суспільством. Сирійська діаспора в Україні, яку експерти назвали “агентами змін”, відіграла вирішальну роль у комунікації з новим урядом у Дамаску. Завдяки зусиллям українсько-сирійських підприємців та активістів стало можливим не лише відновлення дипломатичних зв’язків, а й досягнення домовленостей про відкриття посольства та започаткування українських бізнес-операцій у порту Тартус.

Це стратегічна перемога, яка відкриває нові “ворота” для України до Близького Сходу та створює можливості для витіснення російського впливу з регіону. Водночас загальний дипломатичний ландшафт залишається складним. Більшість арабських держав (ОАЕ та Саудівська Аравія) продовжують свою політику балансування, проте провал запланованого саміту Росія-арабський світ у жовтні 2025 року продемонстрував, що Москва втратила свій статус беззаперечної наддержави, а арабські лідери відмовилися легітимізувати глобальні амбіції Путіна.

Економічний прагматизм: зсув на південь та продовольча безпека

Економічна складова відносин у 2025 році продемонструвала вражаючу динаміку, яку експерти назвали “південною революцією”. З поновленням ЄС квот та обмежень на український експорт, Україна переорієнтувала свій сільськогосподарський експорт на Близький Схід та Північну Африку, досягнувши зростання приблизно на 60%. Україна успішно позиціонувала себе як гарант продовольчої безпеки в регіоні. Єгипет залишався ключовим партнером, обсяг продажів якого за перше півріччя наблизився до 1 млрд доларів, а Алжир, попри свої традиційно проросійські політичні настрої, став рекордним імпортером української пшениці (739 тис. тонн).

Україна – арабський світ: два роки війни Росії проти України

Це підкріплює гіпотезу про те, що національні інтереси та потреба в хлібі переважають політичну риторику. Окрім торгівлі, існують перспективи залучення інвестицій з країн Перської затоки (ОАЕ та Саудівської Аравії) у відбудову України. Дискусії щодо преференційних торговельних угод та створення зернових центрів свідчать про перехід від короткострокової торгівлі до довгострокового планування. Успішні випадки, такі як інвестиції ОАЕ в українські активи, демонструють, що арабський капітал готовий увійти в Україну ще до офіційного закінчення війни.

Інформаційна війна: емпатія проти пропаганди та роль “м’якої сили”

Інформаційна сфера залишається найскладнішим викликом. Росія інвестує величезні ресурси в інформаційну війну, використовуючи наративи про західні “подвійні стандарти” щодо Гази та України, а також масштабне планування та навчання арабських журналістів через Академію RT. Однак Україна знайшла асиметричну відповідь — “переклад значень”, а не просто переклад мови. Діаспора та такі проекти, як “Українсько-арабська медіагрупа”, стали ключовими інструментами. Досвід показав, що сухі факти поступаються місцем емоційним історіям. Таким чином, українська комунікація змістилася в бік емпатії — історій війни, розказаних через людський досвід, що резонують з арабською громадськістю. Ліванське суспільство відіграє особливо важливу роль, яке через культурну дипломатію (встановлення пам'ятника українському поету Шевченку та видання книг) зміцнює присутність України в культурній сфері. Гуманітарна дипломатія також стала значним досягненням. Посередництво Катару, Саудівської Аравії, ОАЕ та Кувейту у забезпеченні звільнення в'язнів та повернення депортованих українських дітей стало проривом, який дозволив пробити стіну нейтралітету. Це демонструє, що гуманітарні та релігійні аргументи працюють краще, ніж суха геополітична риторика.

Підсумовуючи, Україна вступає у 2026 рік з новим і більш зрілим розумінням Близького Сходу. Вона позбулася ілюзій щодо автоматичної підтримки та вчиться грати в прагматичну гру. Ключовий стратегічний висновок полягає в тому, що Росія більше не має монополії на вплив у регіоні, а її наративам можна ефективно протидіяти за допомогою правди, емпатії та економічної співпраці. Успіх України в арабському світі тепер залежить від послідовності: переходу від добровільних зусиль до державної стратегії, де кожен посол є активним речником, а кожна тонна зерна – інструментом впливу. Як зазначив Олександр Богомолов, директор Національного інституту стратегічних досліджень, це війна на виснаження не лише на полі бою, а й в інформаційному просторі, де переможець – той, хто не втомлюється повторювати правду.

2026 рік має стати роком, який закріпить позицію України не як країни, яка просить про допомогу, а як ключового елемента архітектури безпеки — від продовольства до геополітики.