Країни без національної свідомості... криза різноманітності... та розпад ідентичності...!!

Країни без національної свідомості... криза різноманітності... та розпад ідентичності...!!

Звіт: Абделькадер Джаз

Опубліковано в журналі Masarat Magazine - Судан - 1974 року  5\9\2025

Управління різноманітністю є одним із фундаментальних питань, яке значною мірою сприяло поглибленню політичної та соціальної кризи на Близькому Сході та в регіоні Африканського Рози.

Незважаючи на багате етнічне, культурне та релігійне розмаїття, яким переживають ці регіони, недостатнє усвідомлення важливості цього розмаїття та відсутність ефективних стратегій його управління перетворили його з джерела сили на фактор слабкості та розколу.

Цей недолік створив хронічні структурні проблеми, які й донині продовжують кидати важку тінь на стабільність цих країн.

Виникає питання: чому більшість країн Близького Сходу та Африканського Рогу з моменту здобуття незалежності й дотепер не змогли побудувати комплексну національну модель, яка б досягла балансу між різними складовими суспільства? Яку роль відіграла політика «розділяй і володарюй», успадкована режимами від колоніалізму або свідомо практикувана пізніше, у заплутанні колективної свідомості та створенні стану постійної стурбованості маргінальними конфліктами, що перешкоджають прогресу в побудові комплексної національної держави?

У цьому контексті є нагальні питання, які не можна ігнорувати: якою мірою ігнорування наслідків колоніалізму сприяло ескалації етнічних та міжконфесійних конфліктів? Як це призвело до посилення недовіри до державних інституцій та зростання суб- та сепаратистських лояльностей та ідентичностей на шкоду єдиній національній ідентичності? Чи можливо сьогодні подолати цю ситуацію, враховуючи збереження крихких політичних та соціальних структур, без всебічного огляду коренів кризи та основ державного будівництва, заснованого на громадянстві та справедливості?

Невдача у побудові національної держави:

Він бачить Д-р Саїд Салам, директор Центру стратегічних досліджень Vision – УкраїнаОднією з найпомітніших причин криз у цих країнах є їхня нездатність побудувати державу, засновану на громадянстві, після здобуття незалежності. Штучні кордони були створені колоніалізмом без урахування культурних та соціальних реалій, розділяючи племена між державами та об'єднуючи розрізнені групи в нові політичні утворення без суспільного договору.

Він зазначає, що політика «розділяй і володарюй» призвела до систематичної дискримінації, де лояльність згодом трансформувалася в субідентичності, сильніші за націоналізм. Через відсутність належного управління та монополізацію влади та багатства, політичне та суспільне відчуження поглибилося в багатьох країнах.

Переформатування держави... Чи це можливо?

Д-р Салам наголошує, що подолання цієї реальності не є неможливим, але воно вимагає політичної волі та нового бачення, яке визнає та поважає різноманітність у справедливих конституційних та інституційних рамках. Він вказує на необхідність всебічного перегляду коренів кризи, побудови нового суспільного договору, заснованого на рівному громадянстві, та національного примирення, яке відновить довіру до держави. ЗМІ та освіта відіграють вирішальну роль у просуванні культури співіснування.

Колоніальні карти... коріння розколу:

Бачиш Єгипетська дослідниця африканських справ Шайма ХассанБерлінська конференція 1884 року стала відправною точкою для розділу Африки для задоволення інтересів колоніальних держав, без урахування місцевого розмаїття. Ці карти призвели до постійних криз, таких як конфлікт Фашага між Суданом та Ефіопією, а також конфлікт Огаден між Сомалі та Ефіопією.

Вона стверджує, що випадковий етнічний розподіл призвів до розпаду таких груп, як туареги, у п'яти країнах, створивши структури управління, нездатні врахувати їхні народи. Вона додає, що визвольні рухи, незважаючи на вигнання колоніалізму, не змогли впоратися з періодом після здобуття незалежності, а переважали гнітючі режими та культурна маргіналізація, що призвело до виникнення сепаратистських рухів та неодноразових переворотів.

Судан: Модель краху національної ідентичності:

Шайма зазначила, що Судан є яскравим прикладом провалу побудови єдиної держави, де монополізація влади вузькою елітою призвела до появи збройних груп та відокремлення півдня у 2011 році. У Дарфурі підтримка колишнім режимом ополчення Сил швидкої підтримки на чолі з Хеметі сприяла ескалації конфлікту, загрожуючи новим розділом країни.

Вона попереджає, що суданський сценарій може бути повторений в інших країнах, якщо держави не будуть побудовані на громадянстві, а не на логіці домінування.

Управління різноманітністю: втрачена можливість чи рятівний проект?

Він бачить Доктор Абдель Азіз Якуб, професор економіки Університету ГадаріфаУправління різноманітністю — це не розкіш, а необхідність для побудови стабільних суспільств. Він наголошує, що нездатність зробити це є одним із найвиразніших наслідків колоніальної спадщини, особливо після угод про кордони, таких як угода 1902 року між Суданом, Ефіопією та Італією, яка призвела до фрагментації цілих племен.

Джейкоб поділяє наслідки цієї політики на:

Соціальні мережі: Фрагментація ідентичності, міграції та розпад сім'ї.

Економічний: Маргіналізація кордонів, скорочення торгівлі та конфлікти через ресурси.

Політичні: Постійні прикордонні суперечки, іноземне втручання та відсутність національної легітимності.

Він шкодує, що Організація африканської єдності визнала ці штучні кордони замість того, щоб виправити їх, тим самим увічнюючи коріння конфліктів.

Ідентичність... між відсутністю та спотворенням:

Якуб зазначає, що справжнє визволення починається з повернення африканської сутності шляхом розвитку її рідних мов і культур. Він каже: «Африка сьогодні розмовляє англійською, французькою та арабською мовами, але вона втрачає свої рідні мови та зберігає мало що від своєї ідентичності, окрім темної шкіри». Він закликає до розвитку прикордонних регіонів та досягнення регіональної інтеграції, замість того, щоб залишати їх як відкриту арену для конфлікту.

Батьківщина розміром з диктатора

Крихкість держави та домінування недержавних суб'єктів:

Бачиш Дослідниця докторка Саміра Ібрагім Крихкість держав є найпомітнішою рисою країн Сахелю та Африканського Рогу, де режими не контролюють усі свої території, а діяльність терористичних груп і злочинних мереж процвітає. Авторитарні структури базуються на традиційних структурах, які руйнують демократичну практику, а вибори часто є лише легітимізацією правління.

Вона зазначає, що політична корупція та відсутність справедливого розподілу ресурсів загострюють кризи, особливо в Малі та Нігері, в межах так званої «дуги криз».

Міжнародна конкуренція посилює крихкість Африканського Рогу:

Д-р Саміра стверджує, що геополітичне розташування Африканського Рогу зробило його мішенню для серйозної боротьби за владу. Через численні військові бази та інтервенції люди лише пожинають плоди зростання напруженості та інституційного колапсу, як у Сомалі. Вона попереджає про перетворення прикордонних суперечок на міжнародні загрози в результаті інтернаціоналізації та відсутності сильної держави, здатної захищати національні інтереси.

Колоніальна спадщина: правове та політичне обмеження:

Д-р Саміра зазначає, що закони та інституції, успадковані африканськими країнами від колоніалізму, перешкоджають демократичному переходу, оскільки вони були розроблені для закріплення панування, а не для досягнення справедливості. Наприклад, у Нігерії було прийнято конституцію, яка гарантує права, але вона зберігає колоніальні закони, які поглиблюють розбіжності.

Вона критикує те, що вона називає «другою визвольною боротьбою» 1990-х років, яка не призвела до справжніх демократичних перетворень. Згідно зі звітами Freedom House, більшість африканських країн досі класифікуються як «невільні» або «частково вільні».

Анотація: На шляху до держави громадянства

Доповідачі погодилися, що державна криза в Африці — це не просто адміністративний провал, а радше криза усвідомлення та ідентичності, що є результатом колоніальної спадщини та недосконалої місцевої політики. Рішення починається з відновлення різноманітності не як тягаря, а як джерела багатства, та побудови держав, заснованих на справедливості та рівному громадянстві, вільних від домінування певних груп чи ідеологій. Тільки тоді Африка зможе повернути собі голос та право приймати рішення, а також вийти з рабства залежності та розколу.