Палестинський наратив у світлі глобальної трансформації:
Від маргіналізації до центральності правосуддя
Хамдан Аль-Дхамірі – палестинський активіст у Європі
21\10\2025
Протягом десятиліть сіоністський наратив домінував на міжнародній арені, зображуючи Ізраїль як демократичну державу, оточену ворогами, тоді як палестинців зводили до символу насильства та загрози. Палестинський наратив рідко вдавався пробити цю наративну стіну, але останні роки, особливо після початку геноцидної війни в Газі, стали свідками безпрецедентного зрушення у світовій усвідомленні Палестини.
Те, що сталося в Газі протягом останніх двох років, було не просто війною, а систематичним проектом етнічних чисток, який розпочався в секторі Газа і планується поширити на Західний берег. Цей проект не є новим; це сама суть сіоністської ідеології з моменту її зародження, яка ґрунтувалася на історичній брехні про те, що Палестина — це земля без народу, а її мешканці — лише кочові племена з Аравійського півострова. Палестинський народ спростовував цей наратив своєю безперервною боротьбою з початку ХХ століття, розвінчуючи його за допомогою фактів та кровопролиття.
Сьогодні екстремістські релігійні сіоністські сили відроджують цей проект, використовуючи геноцид, голод та примусове переміщення як інструменти для його досягнення. Але палестинський народ, який пережив Накбу 1948 року та став свідком того, як близько 800 000 людей були переміщені, більше не бажає повторювати цей досвід. Сімдесят відсотків населення Гази є нащадками переміщених осіб, і ця історична реальність робить непохитність незворотним екзистенційним вибором.
Зіткнувшись зі сценами руйнувань та масових убивств у Газі, мільйони людей у всьому світі вийшли на вулиці, щоб сказати: Ні геноциду, ні голоду, ні етнічним чистокам. Цей гуманітарний та етичний рух революціонізував стереотипний образ: палестинець більше не був обвинуваченим, а жертвою, тоді як Ізраїль був викритий як агресор, який безконтрольно вбиває та руйнує. Цей зсув зробив Палестину символом справедливості та свободи та перемістив її в центр системи міжнародних відносин як центральне питання в боротьбі за визволення від тиранії та колоніалізму.
Молодь у Європі та Америці зараз розглядає свою підтримку Палестини як продовження своєї внутрішньої боротьби за більш справедливі та гуманні політичні системи. Цей зсув є незворотним, і сіоністське утворення стало анафемою в очах багатьох, аж до того, що палестинська справа стала центральним питанням у передвиборчих дебатах у кількох європейських країнах.
З огляду на цю нову реальність, я вважаю, що боротьба за ізоляцію та стримування сіоністського утворення має бути в центрі нашої майбутньої стратегії. Ми повинні скористатися оновленим глобальним сприйняттям Ізраїлю як утворення, що здійснює геноцид та окупацію, і перетворити це розуміння на практичні інструменти для ізоляції та бойкоту на міжнародному рівні.
Для того, щоб наша дискусія на наступному етапі була ефективною та впливовою, вона повинна спиратися на те, чого було досягнуто протягом останніх двох років, і базуватися на трьох фундаментальних принципах:
По-перше: Притягнення воєнних злочинців до відповідальності
Питання притягнення до відповідальності винних у геноциді в Газі має стати глобальною вимогою. Від найвищих рівнів ізраїльського уряду до найнижчого солдата, причетного до вбивств, це моральна та політична відповідальність, яка лягає на правозахисні організації, рухи солідарності та десятки тисяч активістів у всьому світі. Те, що сталося в Газі, є не місцевим злочином, а злочином проти всього людства.
Друге: Ізоляція сутності на всіх рівнях
Ідея ізоляції має стати частиною нашого щоденного мислення: як кожна людина може зробити свій внесок в ізоляцію Ізраїлю економічно, політично, культурно, академічно, мистецьки та спортивно? Кампанія бойкоту, позбавлення інвестицій та санкцій (BDS) має бути посилена, а продаж або транзит зброї через порти та аеропорти має бути криміналізований. У нас є успішна історична модель: ізоляція режиму апартеїду в Південній Африці, яка почалася з організацій громадянського суспільства та тривала доти, доки не досягла урядів та політичних партій, що зрештою призвело до краху режиму наприкінці 1980-х років. Цю модель можна відтворити з сіоністською сутністю геноциду.
Західні ЗМІ між ізраїльським наративом та зростанням палестинського голосу
Третє: Політична ясність у палестинських вимогах
Минулий етап характеризувався неоднозначністю та політичним регресом. Настав час дати світові чітку відповідь: чого ми хочемо? чого ми вимагаємо? Ми – народ, який веде національно-визвольну боротьбу проти окупації та апартеїду. Палестинські політичні сили повинні об'єднатися навколо чіткого політичного дискурсу, заснованого на невід'ємних національних правах, та визначити механізми їх відновлення відповідно до правової та статутної бази Організації Об'єднаних Націй, яка визнає право народів на опір заради визволення.
висновок
Ці принципи, з огляду на глибокі трансформації, свідком яких став світ, складають складові нашої майбутньої боротьби. Сьогодні ми стоїмо перед історичною можливістю: світ почав бачити в нас народ з правами, серед яких перш за все право на самовизначення. Ми повинні скористатися цими змінами та зберегти палестинський наратив живим, єдиним та впливовим, щоб співчуття перетворилося на дії, а гнів – на зміни.
العربية 
Українська