Сде Тейман: Зґвалтування та тортури палестинців
доктор Саїд Саллам, директор Центру стратегічних досліджень Vision
Опубліковано в журналі “Масарат” – Судан
15\11\2025
З початку геноцидної війни в Газі військовий табір Сде-Тейман у пустелі Негев став одним із найжахливіших та найсуперечливіших місць. Цей центр утримання під вартою, який спочатку був військовою базою, перетворився на місце утримання тисяч палестинських цивільних в'язнів в умовах, які описуються як жорстокі та принизливі, з численними повідомленнями про фізичні та психологічні тортури, сексуальне насильство та смерть під тортурами.
У центрі утримання сотні в'язнів утримуються в нелюдських умовах, їм відмовляють у контакті із зовнішнім світом та позбавляють основних законних прав. З'явилися повідомлення про побиття, удари електричним струмом та позасудові страти, що є кричущими порушеннями міжнародного гуманітарного права. Кілька солдатів були заарештовані за підозрою у сексуальному насильстві та катуваннях, але ситуація швидко переросла в політичну кризу після того, як сотні праворадикальних ізраїльських екстремістів увірвалися до центру утримання на підтримку обвинувачених солдатів. 
Минулого року відеозапис, що витікає у пресу, документуючи жахливі фізичні та сексуальні тортури палестинського в'язня в центрі утримання під вартою, викликав широке обурення. Відеозапис показав, як систематично застосовувалися тортури та як з в'язнями поводилися як з об'єктами приниження та зловживань. Цей витік інформації призвів до відставок у військовому відомстві та спричинив різкий політичний розкол між тими, хто вважав судовий процес “ударом у спину” армії, і тими, хто вимагав негайного закриття центру утримання під вартою.
Але найшокуюча сцена відбулася не всередині слідчого ізолятора, а в залі суду, де солдатів, звинувачених у зґвалтуванні та катуваннях, зустріли захоплені оплески аудиторії. Ці оплески були не просто емоційним спалахом; це була чітка декларація того, що ізраїльське суспільство з його інституціями та народною базою легітимізує злочинність і перетворює її на форму героїзму. Тут стає очевидним, що це не просто питання індивідуальних провин, а радше відображення комплексної системи нормалізації злочинності, де зґвалтування стає частиною культури окупації, а винуватців винагороджують, а не притягують до відповідальності.
Міжнародне правосуддя постає перед Кнесетом на тлі глобального неприйняття легалізації поселень.
З точки зору міжнародного права, те, що відбувається в Сде-Тейман, є воєнними злочинами та злочинами проти людяності, згідно з Женевськими конвенціями, які забороняють тортури та принижуюче гідність поводження з ув'язненими. Існування такого центру утримання під вартою та відсутність будь-якого ефективного міжнародного нагляду ставить Ізраїль у пряме протиріччя з міжнародним правом та свідчить про нездатність міжнародного співтовариства забезпечити відповідальність.
Оплески в суді додають небезпечного виміру: вони демонструють, що порушення — це не просто окремі дії, а частина правової та соціальної системи, яка легітимізує злочини та винагороджує їх винних.
З політичної точки зору, цей скандал викриває хибність наративу, який рекламує Ізраїль як ”демократичну державу” або “цивілізованого партнера”. Як може держава, яка стверджує, що поважає закон, утримувати тисячі в'язнів у нелюдських умовах, дозволяти їх зґвалтування та тортури, а потім аплодувати винним у суді? Така поведінка показує, що Ізраїль не є державою, що керується верховенством права, а радше окупаційною державою, яка перетворює злочин на героїзм, а жертву на законну мішень для зловживань.
З моральної точки зору, те, що сталося в Сде-Тейман, являє собою повний крах системи цінностей в ізраїльському суспільстві. Коли зґвалтування стає видовищем, гідним оплесків, ми стикаємося із суспільством, яке легітимізує геноцид і перетворює жорстокість на колективну ідентичність.
Зіткнення з цією реальністю — це не просто політичний вибір, а моральний та гуманітарний обов'язок, адже мовчання перед обличчям такої сцени означає участь у закріпленні культури зґвалтування та тортур як частини міжнародної системи.
Те, що сталося у слідчому ізоляторі Сде-Тейман та подальший судовий процес, є попередженням для світу: нормалізація з цією сутністю є прийнятною, і це означає прийняття нормалізації самого злочину, визнання зґвалтування частиною ідентичності держави та схвалення тортур як частини культури суспільства. Тут мовчання стає співучастю, а нормалізація — участю у злочині.
Сьогодні світ стикається з реальним випробуванням: чи погодиться він з тим, що суди стають платформами для схвалення зґвалтувань? Чи погодиться він з тим, що тисячі людей утримуються в таборах тортур безкарно? Відповідь на ці питання визначає не лише долю палестинців, а й долю самих людських цінностей.
Центр утримання під вартою Сде-Тейман більше не є просто військовим об'єктом; він став символом повного морального та правового колапсу в Ізраїлі. Від зґвалтування під тортурами до оплесків у суді, вимальовується картина суспільства, яке легітимізує злочин і перетворює його на героїзм. Зіткнення з цією реальністю є гуманітарним обов'язком, адже мовчання означає співучасть у колективному злочині проти людства.
العربية 
Українська