Депортація кримських татар - один із найбільших злочинів радянського режиму

Депортація кримських татар - один із найбільших злочинів радянського режиму

Ця стаття перекладена зі статті, опублікованої на Сайт Посольства України в Казахстані 17 травня 2016р

18-20 травня 1944 року за наказом Москви кримськотатарське населення було депортовано з Криму.

Ця примусова депортація кримських татар, яких радянська влада звинуватила у співпраці з нацистами, була однією з найшвидших у світовій історії.

Основний етап примусового переселення тривав менше трьох днів, розпочавшись на світанку 18 травня 1944 року і закінчивши о 16:00. 20 травня.

За даними кримськотатарського національного руху, з Криму було депортовано 238,5 тис. осіб, з них 205,9 тис., або 86,4%, жінки та діти.

З цією метою Наркомат внутрішніх справ Радянського Союзу залучив понад 32 тис. бійців.

Бойовики НКВД заходили до будинків кримських татар і оголосили господарям про виселення з Криму за зраду.

Їм дали 15-20 хвилин, щоб зібрати речі. Офіційно кожній родині дозволялося брати з собою до 500 кілограмів багажу, але насправді дозволялося брати значно менше, а іноді й зовсім нічого.

Людей возили вантажівками на залізничні станції. Звідти на схід було відправлено близько 70 караванів щільно запломбованих вантажних возів, переповнених людьми.

Під час цієї операції було вбито близько восьми тисяч людей, більшість із них діти та люди похилого віку. Найчастішими причинами смерті є спрага та черевний тиф.

Радянська держава конфіскувала все майно, яке залишилося в Криму після депортації кримських татар.

Більшість кримських татар було відправлено до Узбекистану та сусідніх регіонів Казахстану та Таджикистану. Невеликі групи людей потрапляли до Марійської АРСР, Уральських гір та Костромської області Росії.

У перші роки вигнання кримськотатарський народ втратив 46,2% всього населення.

Переважна більшість кримських татар була переселена в так звані спецпоселення – оточені озброєною охороною, блокпостами та огороджені колючим дротом.

Новоприбулі були дешевою робочою силою, їх використовували для роботи в колгоспах, радгоспах, на промислових підприємствах.

У 1948 році Москва визнала кримських татар довічними біженцями. Тим, хто без дозволу Наркомату внутрішніх справ виходив за межі власних зібрань, загрожувала небезпека і ув'язнення на 20 років.

До 1957 року будь-які видання кримськотатарською мовою були заборонені. З Великої радянської енциклопедії видалено статтю про кримських татар. Також було заборонено вказувати цю національність у паспорті.

Після депортації кримських татар, а також греків, болгар і німців у червні 1945 року Крим перестав бути автономною республікою і став областю у складі Російської Радянської Федеративної Соціалістичної Республіки.

Радянська влада знищувала кримськотатарські пам'ятники, спалювала рукописи та книги. У мечетях відкрилися кінотеатри та магазини.

Система «спецпоселень» для кримських татар діяла аж до епохи десталінізації Хрущовим – у другій половині 1950-х років. Радянська влада тоді полегшила їм умови життя, але звинувачення у державній зраді не зняла.

У 1950-х і 1960-х роках кримські татари виборювали своє право на повернення на історичну батьківщину, в тому числі демонстраціями в узбецьких містах.

У 1968 році приводом для однієї з їхніх боїв став день народження Леніна. Радянська влада розігнала марш.

Поступово кримські татари змогли розширити свої права, але сувора, неофіційна заборона на їхнє повернення до Криму діяла до 1989 року.

Протягом наступних чотирьох років на півострів повернулася половина всіх кримських татар, які тоді проживали в Радянському Союзі, – близько 250 тисяч осіб.

Повернення корінного населення до Криму було важким і супроводжувалося земельними суперечками з місцевим населенням, яке встигло звикнути до нової землі.