Спалення копії Корану в Швеції

Спалення копії Корану в Швеції

Ігор Сіміволос -Директор Центру близькосхідних досліджень – Київ

26/1/2023

Те, що сталося у Швеції, а саме спалення копії Корану, є абсолютно варварським та дикунським вчинком.

Расмус Палудан, ультраправий політик і переконаний расист, використовує ситуацію, щоб привернути увагу громадськості до себе та своєї політичної влади. Він використовує напружені відносини між Туреччиною та Швецією та покладається на рівень реакції громадськості. Це своєрідний “шум”, який чудово резонує з цільовою аудиторією. Більше того, він використовується як безпосередньо в його власному регіоні, де існує значне обурення щодо зростання ісламу, так і в країнах з мусульманською більшістю, серед радикальних ісламістів, які розглядають цей акт як підтвердження обґрунтованості свого “джихаду”. Найкращим варіантом дій у цьому випадку було б ігнорувати його, але це малоймовірно, враховуючи делікатність питання.

Часто ставлять питання, чому ж тоді шведська влада не заборонила цей акт саботажу?

Немає остаточної чи однозначної відповіді, але я можу припустити, що представники шведських правоохоронних органів не сприймали ці дії як реальну загрозу національній безпеці, і з якоїсь причини не було жодного зустрічного позову, який міг би заблокувати цей захід через суди або надіслати чіткий сигнал громадськості. Крім того, цей політик, який і без того був одержимий такими питаннями, намагався спровокувати громадське обурення подібними заходами, але ці спроби не отримали широкої громадської підтримки.

Серед можливих пояснень того, чому це сталося саме так, а не інакше, можна знайти й цілком логічні аргументи. Цілком можливо, що шведська поліція намагалася пом'якшити негативний вплив. Дозвольте пояснити. Жоден судовий наказ не забороняв цю дію, а це означало, що поліція не мала права втручатися. З іншого боку, будь-яка примусова заборона могла б активізувати його прихильників, що потенційно могло б призвести не лише до одного підпалу, а й до десятків, що мало б ще більший розголос та наслідки.

Виникає окреме питання: кому це вигідно?І тут, серед бенефіціарів, чітко виділяється Москва, для якої цей конфлікт — суперечка між Туреччиною та Швецією — більш ніж необхідний. Я не буду детальніше зупинятися на цьому питанні; логіка цілком прозора. Це питання також успішно використовували антизахідні сили в самій Туреччині, які вкотре отримали “докази” зради Заходу.

Цю гіпотезу підтверджують контакти цього ультраправого політика з російськими чиновниками.Крім того, історія контактів між двома ключовими учасниками та російськими розвідувальними службами свідчить про те, що вся операція, від початку до кінця, була розроблена та проведена під наглядом російських спецслужб. Це особливо очевидно з інформації, опублікованої у шведській пресі, де журналісти виявили докази причетності Росії до злочину. Слід зазначити, що МЗС Росії майже одразу після скоєння злочину опублікувало гнівну заяву.

У зв'язку з цим виникає проблема безпеки.. Так, ми припускаємо, що такі дії час від часу відбуватимуться, і цілком ймовірно, що підбурювачі здійснюватимуть їх, щоб спровокувати гнівну реакцію мусульманської громади, яка не може залишатися байдужою до такого злочину. Як у такій ситуації захистити себе від провокацій і як навчитися розрізняти ці російські провокації, які одним актом можуть легко підірвати мир і безпеку в усьому регіоні? Очевидно, варто розглянути можливість створення організацій та установ, подібних до “STOPFAKE”, які допоможуть розрізнити, де правда, а де брехня та маніпуляції, і особливо, де провокують російські спецслужби.